25 вересня 2025 року
Стаття 47 Конституції Республіки Молдова зобов’язує державу гарантувати всім громадянам гідний рівень життя. Це означає забезпечення їжею, одягом, житлом, охороною здоров’я та соціальним захистом.
Однак насправді низькі зарплати і нестабільні умови праці тримають сотні тисяч людей у стані бідності, яка постійно поглиблюється, навіть якщо люди працюють щодня. Таким чином, для значної частини населення праця не є гарантією гідного життя.
Хоча статистичні дані вказують на постійне зростання середньої заробітної плати в економіці, у реальності це зростання є поляризованим, тобто зосередженим у кількох секторах і недоступним для більшості працівників та працівниць.
Водночас офіційна мінімальна заробітна плата, встановлена Урядом, залишається значно нижчою за рівень, необхідний для покриття мінімального гідного споживання. Більше того, офіційні статистичні показники, такі як «мінімальний споживчий кошик», не відображають реальних потреб людей. Цей показник базується на споживанні найбідніших домогосподарств і недооцінює реальні витрати на життя. Підтримувати виплату зарплат, прив’язаних до цього мінімального кошика, означає підтримувати бідність як норму і визнавати, що праця в нинішніх умовах не здатна вивести домогосподарства працівників і працівниць із бідності.
Концепція «зарплати для гідного життя» (альтернативно: гідна заробітна плата) та її впровадження стає соціальною іполітичною необхідністю: задля подолання структурної кризи в оплаті праці, задля припинення відтворення бідності серед працюючих та забезпечення життя, що відповідає людській гідності.
Обмеження мінімальної і середньої заробітної плати
Мінімальна заробітна плата в Республіці Молдова (встановлена на рівні 5 000 леїв у 2024 році і 5 500 леїв у 2025 році) не покриває елементарних витрат на їжу, житло, охорону здоров’я чи освіту. Замість того, щоб бути інструментом соціального захисту, вона сприяє відтворенню бідності.
Водночас, хоча середня заробітна плата по економіці офіційно зросла (14 096 леїв у 2024 році і 15 470 леїв у 2025 році), дані показують, що у 2024 році половина найманих працівників заробляла менше 10 000 леїв, а 72,4% найманих працівників мали зарплату менше 15 000 леїв на місяць. Іншими словами, приблизно дві третини найманих працівників отримують зарплату, меншу або рівну середній.
Аналіз за секторами і галузями виявляє величезні розбіжності:
- Інформація та комунікації: зарплати на +150% вищі за середні (35 228 леїв).
- Фінанси і страхування: зарплати на +81% вищі за середні (25 636 леїв).
- Енергетика: зарплати на +50% вищі за середні (21 212 леїв).
На протилежному полюсі:
- Соціальна допомога: зарплати на 49% нижчі за середню заробітну плату (6 931 лей).
- HORECA (готелі, ресторани, кафе): зарплати на 37% нижчі за середню заробітну плату (8 907 леїв).
- Сільське господарство: зарплати на 36% нижчі за середню заробітну плату (9 090 леїв).
- Мистецтво і відпочинок: зарплати на 28% нижчі за середню (10 157 леїв).
- Обробна промисловість: зарплати на 16% нижчі за середню заробітну плату (11 894 леї). Найнижчі зарплати у швейній промисловості — на 32% нижчі за середню (9 547 леїв); у деревообробній промисловості — на 36% нижчі за середню заробітну плату; у меблевій промисловості — на 30% нижчі за середню.
- Освіта: зарплати на 19% нижчі за середню заробітну плату по економіці.
- Будівництво: зарплати на 16% нижчі за середню заробітну плату по економіці.
З огляду на ці факти, ми вважаємо, що «середня заробітна плата» не відображає соціального добробуту і процвітання, а маскує поляризацію та соціальну нерівність: кілька привілейованих і нечисленних секторів концентрують дуже високі зарплати, тоді як більшість працівників і працівниць залишаються далеко за межею гідного рівня життя.
Абсолютна бідність і соціальні відмінності
За офіційними даними, у 2024 році 33,6% населення жило за межею абсолютної бідності (витрати домогосподарства були меншими за 3493 леїв на місяць).
Розрив між селом та містом у цій групі є значним: 42,9% у сільській місцевості проти 21,6% у міській жили за межею абсолютної бідності.
- майже половина сільськогосподарських працівників (46,3%) і незалежних фермерів (47,6%) жили за межею абсолютної бідності;
- навіть у несільськогосподарському секторі 18% найманих працівників стикалися з абсолютною бідністю, а 45,4% осіб, що займаються індивідуальною несільськогосподарською діяльністю, жили за межею абсолютної бідності.
Ці дані свідчать про те, що оплачувана праця автоматично не гарантує виходу з бідності.
Гендерна нерівність
У 2024 році різниця в заробітній платі між жінками і чоловіками в цілому по економіці становила 16,6% (порівняно з 13,6% у 2021 році).
У сферах з найвищими зарплатами розриви є найбільш драматичними. Це чітко демонструє, що показник середньої заробітної плати по економіці не тільки приховує величезну соціальну нерівність між різними секторами економіки, а й увічнює гендерну різницю в оплаті праці. У сфері інформації та комунікацій чоловіки отримують зарплату на 39,2% вищу, ніж жінки, зайняті в цьому секторі, у фінансах і страхуванні розрив становить 34%, а у видавничій діяльності — 53%.
Таким чином, окрім секторальної поляризації за доходами, Республіка Молдова стикається також із гендерною поляризацією, яка увічнює структурну нерівність і сприяє поглибленню бідності.
Заборгованість населення і економічна незахищеність
Зростання споживчих кредитів та неформальних позик вказує на нездатність поточних зарплат покривати базові витрати. За останні 10 років обсяг кредитів, наданих фізичним особам, потроївся, досягнувши у 2022 році понад 13% ВВП. Багато громадян беруть позики на поточне споживання, що свідчить про те, що заробітна плата не працює як механізм соціального захисту.
Чому нам потрібне визнання і прийняття зарплати для гідного життя?
Щоб вивести працівників і працівниць із бідності, необхідно переосмислити систему оплати праці та її роль. Саме тому ми вимагаємо прийняття і впровадження заробітної плати для гідного життя.
Заробітна плата для гідного життя — це не утопічна концепція, а насамперед фундаментальне право, визнане міжнародними договорами:
- Загальна декларація прав людини (ст. 23.3) гарантує право на справедливу і задовільну винагороду;
- Європейська соціальна хартія (ст. 4) встановлює право всіх працівників на винагороду, достатню для забезпечення гідного рівня життя.
Заробітна плата для гідного життя розраховується на основі реальних витрат на життя і повинна забезпечувати не лише виживання, а й гідність тих, хто працює. Зарплата для гідного життя:
- є чистою/нетто («на руки») і означає фактичну суму, отриману працівником, без урахування понаднормових годин або бонусів;
- є сімейною, розрахованою на утримання працівника та його сім’ї;
- покриває витрати на харчування, житло, транспорт, комунальні послуги, охорону здоров’я, освіту, культуру ідозвілля;
- дозволяє заощаджувати щонайменше 10% доходу на непередбачені витрати.
Для довідки, у 2018 році заробітна плата для гідного життя в текстильній промисловості становила 11 833 леї. У 2024 році, за попередніми оцінками, з використанням тієї ж методології, заробітна плата для гідного життя в текстильній промисловості становила 26 525 леїв. Дослідження, проведене для Національної конфедерації профспілок, показало, що у 2023 році сім’ї з 4 осіб для гідного життя в Молдові потрібно 35 000 леїв на місяць.
Вимоги
Виходячи з розуміння, що політика, заснована виключно на мінімальній і середній заробітній платі, не здатна зменшити бідність та нерівність, ми вимагаємо:
- Захисту і забезпечення права людини на гідну заробітну плату шляхом включення цієї мети до державної економічної та соціальної політики.
- Введення категорії заробітної плати для гідного життя як офіційного орієнтиру рівня життя в національній статистиці для відображення реальних витрат на життя.
- Включення заробітної плати для гідного життя до Трудового кодексу, щоб гарантована мінімальна заробітна плата співвідносилася із реальними потребами працівників та їхніх сімей.
- Зобов’язання компаній і роботодавців (приватних і державних) вживати конкретних та перевіряємих заходів задля забезпечення заробітної плати для гідного життя на всіх епатах ланцюга виробництва.
- Активної політики щодо зменшення розривів у зарплатах між секторами і боротьби з гендерною нерівністю.
- Розробки стратегії економічного розвитку, орієнтованої на гідність працівників і працівниць, соціальну стійкість та захист навколишнього середовища. Ми прагнемо до стратегії розвитку, яка не базуватиметься на конкуренції з іншими країнами регіону за залучення іноземних інвестицій на основі дешевої робочої сили, жертвуючи соціальними ітрудовими правами. Натомість стратегія розвитку має базуватися на повазі до гідності кожної працівниці та кожного працівника.
Жодне економічне зростання не може бути стійким, якщо воно не є насамперед справедливим! Ми ніколи не зможемо побудувати багату і процвітаючу країну з бідними працівниками.